Гендерні трансформації мотиву про Пігмаліона (Олена Пчілка, Леся Українка, Б. Шоу)

Анотація

У статті в компаративному аспекті розглянуто базовий міф про
Пігмаліона та його літературні інтерпретації. У центрі дослідження – гендерні
трансформації мотиву про Пігмаліона у творчості Олени Пчілки, Лесі Українки
та Бернарда Шоу.
Олена Пчілка в оповіданні «Пігмаліон» вдається до гіпертекстуальності,
яка полягає у повній дискредитації персонажа, для якого позиція прагнення
естетичного, етичного, суспільного та національ ного ідеалу жінки було лише позою. Леся Ураїнка у своїй творчості демонструє алюзивні відсилання до
мотиву про Пігмаліона. Драма «Камінний господар» відтворює ідею оживлення
статуї Командора і пропонує контраверсійне переосмислення образу Дон
Жуана. У драмі Лесі Українки «У пущі» реалізується ідея можливості/
неможливості реалізації мистецької інтенції скульптора до створення
ідеального витвору і її залежності від реципієнтів.
Англійський драматург Б. Шоу створив інтелектуальну драму, у якій
парадоксально переосмислив міфологічний прототекст. У п’єсі йдеться про
своєрідний експеримент, тому твір розглядається з точки зору психологічного
феномена – ефекту Пігмаліона.