Телеологія медичного знання в прозі Олени Пчілки

Анотація

У статті на прикладі прозових творів Олени Пчілки («Чад», «Товаришки», «Біла кицька») висвітлено внесок письменниці у філософсько-естетичну парадигму осмислення ролі наукових знань, зокрема медичних. Як особистість ренесансного типу – поет, прозаїк, драматург, перекладач, публіцист, літературознавець, фольклорист, етнограф, видавець, редактор, поліглот, громадський діяч, член-кореспондент Академії наук України О. Драгоманова-Косач належить до когорти тих українських митців другої половини XIX – початку ХХ ст., хто звернувся у своїх творах до висловлювання про науку, до створення образів представників інтелігенції, здійснив свій неповторний внесок у поліфонічність формування наукового дискурсу в літературі. Мета публікації – на основі аналізу прозових творів Олени Пчілки простежити аспекти функціонування медичного дискурсу на рівні проблематики, персонажно-образної й генологічної системи.

Методологія. Використано теоретичні положення І. Франка та Р. Ткаченка щодо художньо-інтерпретаційних моделей наукових знань, а також оцінки Д. Донцова, Ю. Коваліва, С. Павличко та ін. щодо внеску Олени Пчілки у розвиток української літератури на відповідному етапі її розвитку.

Результати. Телеологія медичного знання в зазначених творах письменниці реалізується через ряд персонажів-представників медичного фаху – лікар Івасевич («Чад»), Любов Калиновська, Раїса Брагова, Микита Кузьменко, Дмитро Корнієвич, медик-професор Штокман («Товаришки»), вчений медик пан Микола («Біла кицька»). Ці твори, пов’язані з наукознавством, містять термінологія медичного спрямування, назви наукових праць видатних учених світу, пов’язаних з цим фахом, філософські узагальнення щодо універсальності науки медицини, опис процесу студіювання медичних знань, безпосередньо лікарської практики, відтворення інтер’єру, де відбуваються фізичні, хімічні досліди, наводяться назви приладів, їх функціональне призначення для здобуття відповідних знань.

У висновках констатовано, що твори письменниці, в яких вона звернулась до осягнення певних аспектів медичного знання та інших наук, посідають непроминальне місце в контексті розвитку літератури, адже у другій половині ХІХ ст. тема науки виокремлювалася в межах теми інтелігенції, в річищі якої працювали І. Франко, І. Нечуй-Левицький, О. Кониський, Панас Мирний, Б. Грінченко та ін. Серед розмаїтої типології персонажів, пов’язаних із науковими галузями, що мають місце в творах названих авторів, вирізняється тип національного інтелігента, для якого найвищими постулатами є осягнення й збагачення знань із обраного фаху, усвідомлення своєї місії просвітника, подвижника й борця за соціальну й національну справедливість й утвердження своєю діяльністю вироблених  людством морально-етичних засад суспільного співіснування.