«І лаври, і квіти, і терни»: тема митця і мистецтва у поезії Лесі Українки (флористичний дискурс)

Анотація

Статтю присвячено дослідженню ліричних творів Лесі Українки, які
вирізняються темою митця і мистецтва, вираженою через художню
концептуалізацію рослинних образів. Флористичний дискурс в обраних для
дослідження текстах представлений образами, що є наскрізними у творчості
Лесі Українки і актуалізація яких слугує засобом не лише естетизації, а й
сакралізації поезії. Узятий до огляду біографічний чинник має великий вплив
на образотворення, а відтак і на загальну концепцію флористичних мотивів у
межах текстів та поза ними. Простежено еволюцію у задіюванні авторкою
рослинних образів: від переважно алегоричних і проартикульованих у
традиційному «форматі», до символічних із привнесенням нових авторських
значень та відтінків, що дозволяє трактувати їх як метатекстові одиниці.
Дослідження поезії Лесі Українки з позицій літературознавчої флористики
дало можливість глибше оцінити мотиви й ідейно-сенсову палітру її творчості,
розширити межі розуміння ліричного доробку авторки через пропонований
новий рівень наукового прочитання. Також проаналізовано специфіку
функціонування і впливу флористичної концептосфери на текст та його
реципієнта, специфіку авторської рецепції заявленої назвою статті теми, що,
власне, і поставлено за мету. Теоретичною базою розвідки стали дослідження
останніх років, авторами яких є С. Романов, Т. Гундорова, Н. Мафтин та інші.
З’ясовано, що Леся Українка охоче послуговується узагальненим образом
квітів для вираження власних ідей та переконань щодо того, ким є митець і
чим визначається його творчість. Виявлено, що образ тернового вінка тісно
пов’язаний із образом лаврового і є незмінною ознакою справжнього митця,
котрий свідомо обирає для себе шлях творчості попри численні випробування,
які на нього чекають. Результатами дослідження доведено, що Леся Українка
утверджує новий для вітчизняної традиції ідеал митця-модерніста.
Покликання такого митця полягає не лише у сповідуванні абстрактних ідеалів,
ненастанній боротьбі за краще майбутнє і самовідданому патріотизмі.
Передовсім йдеться про усвідомлення особистістю власного призначення
через творчість, самоаналіз, пізнання світу і взагалі сприйняття й
«розігрування» життя як творчого акту. Як висновок можна ствердити, що
істинний митець, а ним є сама Леся Українка, з гідністю приймає і квіти, і
лаври, і терни, повсякчас торуючи шлях самовдосконалення і духовного та
інтелектуального зростання.