Трансгресія синтаксичних меж у сучасній візуальній та верлібровій поезії
DOI:
https://doi.org/10.29038/2304-9383.2025-39.pohКлючові слова:
синтаксична трансгресія, візуальна поезія, верлібр, синтаксичні експерименти, поетичний синтаксисАнотація
Стаття присвячена дослідженню феномену синтаксичної трансгресії як ключового інструменту творення нової поетичної форми в українській літературі кінця ХХ – початку ХХІ століття. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей синтаксичної трансгресії в контексті візуальної та верлібрової поезії, а також у виявленні її ролі у формуванні естетичних і смислових інновацій. У статті досліджено, як сучасні українські поети, використовуючи синтаксичні експерименти, долають традиційні мовні межі, створюючи унікальні поетичні структури, що розширюють межі сприйняття тексту.
Методологічно в статті представлене поєднання літературно- стилістичного, структурно-семантичного, компаративного, інтертекстуального, візуально-семіотичного, когнітивного та культурологічного методів. Дослідження охоплює творчість таких сучасних українських поетів, як Василь Махно, Катріна Хаддад, Назар Гончар, Микола Сарма-Соколовський, чиї експерименти з візуальною поезією та верлібром демонструють новаторські підходи до синтаксису. Аналізується, як порушення синтаксичних норм (еліпсис, парцеляція, анафора, синтаксичний паралелізм) сприяє створенню багатошарових смислів і візуально-поетичних ефектів.
Результати дослідження вказують на те, що синтаксична трансгресія в українській поезії виконує кілька функцій: по-перше, вона руйнує традиційні наративні структури, дозволяючи поетам створювати фрагментарні, асоціативні тексти, що відображають їхній світогляд; по-друге, вона підсилює візуальну складову поезії, де розташування слів, пропусків і символів на сторінці стає частиною смислу; по-третє, трансгресія сприяє діалогу між текстом і читачем, залучаючи останнього до активного співтворення значення.
Висновки. Синтаксична трансгресія є не лише технічним прийомом, а й світоглядною позицією, що відображає прагнення сучасних українських поетів до свободи самовираження та переосмислення літературних традицій. Цей процес сприяє формуванню нової поетичної парадигми, яка поєднує вербальні, візуальні та ритмічні елементи.
Посилання
Близнюк, Л. (2011). Семантико-комунікативна та естетична функції поетичного синтаксису. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 61, 42–46
Гольтер, І. (2020). Особливості синтаксичної організації мови поетичних творів Г. Чубач (на матеріалі книжки поезій «Хустка тернова»). Актуальнi питання гуманiтарних наук, 29, 90-97.
Гончар, Н. (2011). Зібрані твори. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан. Калашник, Ю. (2013). Особливості поетичного синтаксису творів Миколи
Вінграновського. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 69, 209–213.
Махно, В. (2007). Cornelia Street Cafe. Нові та вибрані вірші (1991-2006). Київ: Факт.
Олексенко, О. (2022). Художня функція номінативних речень в українському поетичному мовленні. Лінгвістичні дослідження, 56, 283-294.
Паладян, К. (2022). Віршове перенесення як стилістичний елемент поезії Іона Мінулеску. Актуальні проблеми синтаксису: сучасний стан і перспективи дослідження: матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 110-річчю від дня народження професора Іларіона Слинька, 162-163.
Сарма-Соколовський, М. (2009). Срібне перо соколиного лету: Поезії. Київ- Херсон: Просвіта.
Слободянік, М. (2017). Еволюція української зорової поезії: рецептивний аспект: дис. канд. філол. наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ.
Слухай, Н. (2013). Поетичний синтаксис Шевченка. Дивослово, 10, 46–51. Хаддад, К. (2008). Барабашова. У С. Жадан (ред.), Готелі Харкова. Фоліо, 115 Череватко, А. (2021). Поетичний синтаксис Наталії Дев’ятко. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського, 32, 64-69.
