Діалог через пів століття: про роль та призначення жінки в «Дусі часу» Наталії Кобринської та Ірини Вільде

Анотація

У статті йдеться про два твори з однаковою назвою «Дух часу» авторства Наталії Кобринської та Ірини Вільде з метою встановлення: а) випадкового або зумисного вибору заголовку Іриною Вільде, яка опублікувала свій текст майже через 50 років після появи однойменного твору Н. Кобринської; б) наявності та видів міжтекстової взаємодії між творами; в) відмінностей «духів часу» двох письменниць та осмислення цього поняття в їхніх текстах. Теоретичним базисом дослідження є компаративістична методологія, зокрема типологічно-порівняльний, порівняльно- історичний та біографічний методи, а також елементи інтертекстуальної та антропологічної методологій.

Новизна отриманих у процесі дослідження результатів виражена в докладному зіставленні текстів та контекстів однойменних творів двох українських письменниць – Наталії Кобринської та Ірини Вільде, у творчості яких провідну роль відведено висвітленню психології та суспільної ролі жінки. Для встановлення зв’язків між двома «Духами часу» важливо було зануритися в історичний контекст, в якому вони постали, зокрема визначити погляди на феміністичних рух та суспільну роль жінки, які транслювали обидві письменниці у своїй художній та публіцистичній творчості, а також порівняти їхні ідеї з артикульованими в той час феміністичними проблемами, що їх озвучували інші письменниці та активістки. Хоч в основі двох творів лежить генераційний конфлікт у поглядах на життя та призначення жінки між поколіннями бабусь, матерів та онучок, розгортається він по-різному. Стрижневою сюжетною відмінністю є те, що Кобринська залишає свою героїню пані Шумінську в цілковитій самотності, адже її патріархальні погляди на життя не підтримують ні дочки, ні внучка; Вільде ж показує, що покоління є циклічними, і генерація онучок в силу історичних та суспільних обставин стає ближчою до своїх бабусь, аніж до матерів.

Висновки із дослідження зводяться до кількох тез: новела «Дух часу» Ірини Вільде є твором-відповіддю, твором-алюзією на однойменне оповідання її попередниці Наталії Кобринської; Вільде, застосовуючи легку іронію, висвітлює дух часу міжвоєнного періоду, коли молоді жінки, яким їхні попередниці вибороли право вступати в університети і працювати, свідомо відмовляються від цих здобутків на користь традиційних ролей матері та дружини. Публіцистика Ірини Вільде дає розуміння того, що така зміна частково зумовлена економічним становищем (жінкам все ще складно було знайти гідну роботу, тож простіше було повернутися до традиційних ролей і сподіватися на чоловікове забезпечення), а частково – міжвоєнною атмосферою, в якій відчувалася непевність та мінливість людського життя, тому сім’я давала незначну ілюзію спокою та стабільності.