Філософські константи дисидентської поезії (на прикладі екзистенційної лірики Василя Стуса і Тараса Мельничука)
Ключові слова:
образ-символ, філософська константа, морально-етичний абсолют, модернізм, психоісторія, постмодернізм, дисиденти, екзистенціяАнотація
Мета розвідки – спроба дослідження складної проблеми, стосовної образного втілення філософських констант, абсолютів, властивих поетичному мисленню в’язнів сумління, в основі яких історичні та психологічні опозиції, що чи не найяскравіше прозирає на прикладі поезії Василя Стуса і Тараса Мельничука.
Методи й методики дослідження – описовий метод, спостереження, герменевтика, психоісторія української літератури, що дозволяють простежити сприйняття фактів національної історії та культури як унікальних, а також тлумачити драматичне, глибоко особистісне як мотивоване страхом перед зовнішньою агресією та експансією, детерміноване нав’язаною меншовартістю.
Результати дослідження: у статті обґрунтовано творення ориґінальних ліричних морально-етичних констант, що не є традиційними для української поезії ІІ половини ХХ століття, а постали в поезії дисидентів на основі переосмислення екзотичного гуцульського простору, феноменальності карпатської культури, міфології, на переживанні національної історії, визвольних здобутків і поразок України, особистої участі в боротьбі супроти тоталітаризму, стихійності опору та світовідчуття.
Висновки. Письменники-борці, учасники руху опору, в’язні сумління на основі виведення філософських констант прозоро натякали через образисимволи на гостру потребу продовження боротьби за унікальну батьківщину, указуючи на драматичну обумовленість віковічної боротьби українців сталою геополітичною ситуацією і на потребу психологічної підготовки до розуміння перманентного захисту державних та індивідуальних кордонів перед гібридизованими загрозами.