Поетика простору в художньому репортажі М. Мацеровського «Sami swoi i obcy»

Анотація

У статті проаналізовано категорію простору в художньому репортажі М. Мацеровського «Sami swoi і obcy», який переповідає приватні історії про українсько-польське пограниччя часів II Світової війни. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні простору як індивідуальної та колективної пам’яті на матеріалі саме репортажного тексту. Теоретична основа дослідження – праці дослідників XX–XXI століття, присвячені аналізу феноменів простору та пам’яті (насамперед, Г. Башляра «Поетика простору» та П. Нора «Теперішнє, нація, пам’ять»).

Зосереджено увагу на формальних аспектах реалізації поетики простору, зокрема на паратекстуальних елементах книги (заголовки та карти). Виявлено, що паратекст слугує лише допоміжним елементом у формуванні художнього простору в історіях, оскільки, окрім вказівки на конкретні локуси, в репортажах важливими є й соціокультурні чинники, які наповнюють простір та формують ідентичність людини (культура, мова, оточення).

У центрі дослідження – аналіз історій героїв репортажа в їхніх стосунках із простором пограниччя. З’ясовано, що вихід зображених у творі осіб із зони комфорту є темою, на якій автор акцентує часто. В одних випадках цей процес відбувався досить швидко, інші були травматичним досвідом, який суттєво вплинув на подальше життя героїв.

Розглянуто оточення та мовлення героїв у контексті процесу самоототожнення. Встановлено, що персонажі сприймали нове оточення як чуже, чужинське, а незнайому мову як мову ворога. У зв’язку із цим з’явилась чітка бінарна опозиція у сприйнятті один одного – свій / чужий.

Окремо проаналізовано локус потяга, який слугував тимчасовим прихистком для людей, однак був простором специфічних випробувань на психологічному рівні.