Реалізація змістових категорій гармонія / дисгармонія в метриці Б. І. Антонича

Анотація

Стаття присвячена аналізові збірки «Велика гармонія» Б. І. Антонича. У ній поет намагається зрозуміти сутність Бога і відшукати гармонію у власному серці. Слово «гармонія» є основоположним образом книги, але у своєму прагненні її досягнути поет, швидше, демонструє свої внутрішні суперечності, складні стосунки зі світом і з самим собою, що відображено у поетиці. До книги увійшли вірші на релігійну тематику, написані впродовж 1932–1933 рр.

Зроблено спробу з’ясувати як реалізуються змістові категорії «гармонія» і «дисгармонія» на метричному рівні книги. Адже зміст зумовлює форму, а форма залежить від змісту. У збірці поряд із класичним римованим віршем присутній і некласичний вірш. Він представлений усіма різновидами – дольником, тактовиком та акцентним віршем. Тактовик трапляється рідше, він здебільшого
входить до інших некласичних розмірів.

Поет шукає гармонії, але, на жаль, не може її сягнути. Збірка наскрізь контрастна сповнена суперечностей як на образному, так і на версифікаційному рівні. Власні душевні терзання митець передає не лише через бінарні опозиції (життя-смерть, день-ніч, світло-темрява, гармонія-дисгармонія, добро-зло, радість-сум), а й через класичну і некласичну форму вірша. Б. І. Антонич протиставляє гармонійний, досконалий світ природи дисгармонійному, «механістичному», штучному світу людей. Ліричний герой страждає, оскільки перебуває між благочестям і спокусами, Богом та сатаною, природою та цивілізацією, гармонією і хаосом. А тому й автор постійно балансує між класичним і некласичним віршем.Попри те, що класичний вірш домінує у збірці, все ж довгі цезуровані розміри, різностопність, зміна римування та характеру рим руйнують гармонію звучання тексту. Велика кількість неточних рим теж подекуди утруднює сприйняття.