Хронотоп у драматургії Лесі Українки («Йоганна, жінка Хусова», «Айша і Мохаммед», «Три хвилини»)

Abstract

У статті йдеться про часопросторову модель творчого мислення Лесі
Українки на прикладі драматичних творів. У цей контекст залучено, зокрема,
драматичний етюд «Йоганна, жінка Хусова», драматичні діалоги «Айша і
Мохаммед» та «Три хвилини». Характеризується модель індивідуального
авторського бачення часу, яка підпорядкована ідеї непроминальності
людського духу.
Ключові слова: Леся Українка, поетика хронотопу, часопростір драми,
опозиція «вічне – часове», парадигма «вічність – мить».