Емоція і/чи інтуїція в основах творчого саморуху (досвід Лесі Українки та Василя Стефаника)

Abstract

У статті в порівняльному контексті розглядається художній доробок Лесі
Українки та В. Стефаника у парадигматиці авторської стилістики. Вихідною
тезою праці слугує концепція модернізму як буттєво-творчої практики, що визначає психотип митця (з домінуванням певного внутрішнього вектора), а
відтак і неповторність його художніх візій. Ідеться про специфічно національний інваріант модернізму, у чомусь суголосний, а у чомусь, не менш важливому, то й ні західному канонові. Так, есхатологізм експресіоніста Стефаника в
органічний спосіб поєднано із суспільнозначущим світоглядним пафосом гуманізму й оптимізму. А інтуїтивно-чуттєве, кордоцентричне мислення Лесі Українки – символіста знаходить несподіване і водночас якісно вище доповнення і
продовження у раціоналістичних побудовах.
Ключові слова: емоція, інтуїція, розум, тип, мистецтво, виклик, гра, мова,
читач.