ЛЕСЯ УКРАЇНКА В ДІАЛОЗІ З ІНШИМ: ПОРУШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

Abstract

У статті на матеріалі листів, віршів Лесі Українки з циклу «Зоряне небо» й «Мелодії», віршів М. Лермонтова та А. Ланге проаналізовано характер її діалогічних відносин з Іншим. Через діалог реальний і фікційний розкривається художньо-філософський світ поетеси, усвідомлений у контексті національної та

європейської гуманістичної думки. Дослідження спирається на методи компаративістики та ґадамерівської герменевтики. Завдяки методологічним підходам С. Бураго (Київ) і О. Богданової (Санкт-Петербург), котрі поставили реципієнта в ситуацію спів-мислення з письменником, створюється ефект «живої присутності» Лесі Українки-людини в нашій дійсності. В опозиції Я - не-Я (Інший) друга її частина представлена в різновидах Іншого: Інший/Свій, Інший/Чужий та Інший/Ворожий, що впливає на дискурс Лесі Українки. Доведено, що текстам Лесі Українки властиві такі якості, як «текст-повідомлення, текст-розмисли, текст-переживання, текст-читання, текст-єдність, текст-вибір, текст-рішення, текст-життя» (терміни Т. Д. Суходуб). Схарактеризовано специфічні функції інокультурних мовних одиниць в епістолярії поетеси. У компаративному вимірі розглянуто архетипні образи зорі та зоряного неба у віршах Лесі Українки, М. Лермонтова та А. Ланге. Актуалізовано онтологічну проблематику у творчості письменниці.

Ключові слова: діалог, антитеза, дискурс, інтенції, парадигма, теза, текст, опозиція Я/Інший, Г.-Ґ. Ґадамер.