«ВЛАСНЕ ХТО БУВ ОТОЙ ІДАЛЬГО...»: ДО ПРОБЛЕМИ РЕЦЕПЦІЇ Є. СВЕРСТЮКОМ ТВОРЧОСТІ М. СЕРВАНТЕСА

Abstract

У статті проаналізовано специфіку осмислення Є. Сверстюком постаті М. Сервантеса та образу Дон Кіхота на літературознавчому, філософсько-світоглядному та художньо-поетичному рівнях. Г оловну увагу звернено на статті Є. Сверстюка «Вибитий з сідла» та «Наш гість жаданий - Дон Кіхот», його вірш «Сервантес», листування Є. Сверстюка з Ю. Луцьким. З’ясовано, що в рецептивному просторі Є. Сверстюка Дон Кіхот (як і його творець) утілює передусім свободу, честь, людяність. Водночас він символізує незламний дух покоління шістдесятників, інакомислення в тоталітарній системі. Крім того, Є. Сверстюк націоналізує Дон Кіхота - робить уособленням національно-патріотичних імпульсів у координатах імперської ідеології. Дон Кіхот утілює і юнацький максималізм, молодечий запал. Через призму образу М. Сервантеса Є. Сверстюк розкриває проблему взаємодії реальності / дійсності та мистецтва / ілюзії, принагідно порушуючи екзистенційні проблеми - сенс життя, усвідомлення людиною свого призначення, віднайдення свого «Я».

Ключові слова: Сервантес, Дон Кіхот, вічний образ, міф, Дон Кіхот як утілення морально-етичних цінностей, донкіхотство як інакомислення, конфлікт «реальність / дійсність - ілюзія / мистецтво».