Необхідність вивчення табірної поезії як віртуально-цілісного феномену

Abstract

У статті йдеться про вивчення української табірної поезії (створеної в’язнями ҐУЛАГу), про необхідність використання різноманітних підходів та методів - антропологічного, феноменологічного, імагологічного, постколоніального, герменевтичних тощо - у цих дослідженнях. Мета -окреслити методологію дослідження табірної поезії як цілості, тобто духовно-естетичного феномену поетичної творчості в екстремальних умовах - і водночас як дискретного, неоднозначно й не-остаточно виокремленого мегатексту (підставою для виділення якого є місце та обставини створення, схожість тематично-проблемних комплексів, зумовлена біографіями митців та авторською інтенцією). Поезія в уявленні табірників, як нині бачиться, перебувала не у формально-матеріальному вимірі, а в суто духовному, ідеальному й метафізичному. Вона не підлягала естетській критиці, оскільки йшлося про інше її призначення, ніж просто вдоволення естетського смаку. Вона була способом самозбереження, шляхом до порятунку людської сутності, виявом віри у вищі сили, до яких людини може звернутися лише Словом.

Ключові слова: табірна поезія, методологія, історико-літературний контекст, антропологічний метод, феноменологічний підхід, герменевтичні підходи, антології табірної лірики, андеґраундна українська лірика.