ЖАРТІВЛИВА ПІСНЯ В ПОЕМІ Т. ШЕВЧЕНКА «ГАЙДАМАКИ»

Abstract

У статті стисло характеризуються особливості жартівливої пісні в поемі Т. Шевченка «Гайдамаки». Розглядається етноестетика жанру, його функції у фольклорі та авторському тексті. З’ясовано, що поет вперше використав жартівливу пісню як засіб характеристики персонажів. Виконавці таких пісень представляють два світи - «чужий» і «свій». Трагікомічну ситуацію своїм співом жартівливої пісні моделює Лейба. Його самоприниження переходить у національну площину: він ненависний як українцям, так і полякам. Іншого звучання набирає жартівлива пісня у виконанні кобзаря Волоха. Його місія -заспокоїти людські пристрасті, розбурхані кривавими подіями Гайдамаччини. Такий художній хід дозволяє авторові поеми розкрити амбівалентність емоцій не лише героїв, але й власне ставлення до кривавих подій національної історії.

Ключові слова: поема, образ, жанр, гумор, іронія, фольклористика, фольклоризм, жартівлива пісня, кобзар, парадокс.