ПОЕТОВА МРІЯ ПРО МРІЮ ТА МОВА ЯК ВІРШ

Abstract

У статті здійснено аналіз ліричного тексту «Мріє, не зрадь» Лесі Українки на рівнях ритму, граматики, тематичних мотивів. Автор доводить, що по-роджувальним рівнем у поетки стає ритм звукових повторів. «Боротьба із мовою» проявляється в синтактиці. Настроєвість ліричного суб’єкта визначається

архетипними темами лицаря, чарівниці та інтертекстуальною темою переходу через Рубікон. Поезія представляє текст із виразною персоналізацією громадянської теми революції, що характерно для української лірики початку ХХ ст. Переконлива інтимність забезпечується схожістю із жанром розмови із музою (мрією).

Ключові слова: структурний аналіз ліричного тексту, алітерація, поезія Лесі Українки, інтертекстуальність.