«Одинокий мужчина» опліч «буковинського та покутського мужиків». Дещо про особливості становлення українського літературного канону

Анотація

У статті розглянуто питання становлення українського літературного канону.
Акцент зроблено на постаті Лесі Українки – третій постаті класичної української
тріади (поруч із романтиком Тарасом Шевченком та реалістом Іваном Франком).
Процес та супутні йому обставини появи і закріплення письменниці в
національному каноні й визначають мету пропонованої статті. Реалізацію мети
здійснено в контекстуальних полях узаємодії провідної авторки епохи з митцямисучасниками, також претендентами на чільне місце в літературі. Теоретичним
базисом для наукових пошуків слугують концепції, напрацьовані сучасними
американськими дослідниками Г. Блумом та Е. Саїдом. Саме названі вчені
виробили дві провідні на сьогодні моделі розуміння та інтерпретації літературного
канону – «елітарну» та «демократичну». Посилені міркуваннями українських
дослідників, теоретичні засновки дали можливість структурувати добу раннього
українського модернізму в означених метою ракурсах. У результаті було
окреслено соціокультурні й гендерні чинники функціонування та нарощування
канону; проаналізовано явище жіночої присутності в патріархальній культурі;
описано специфіку номінації і самопрезентації трьох самобутніх митців
порубіжної доби (поруч із Лесею Українкою це ще Василь Стефаник і Ольга
Кобилянська); виявлено вплив і значимість механізмів відбору й затвердження
кандидатур до верхівки літературного канону. Висновки статті увиразнюють
окреслені результати, зокрема в площині зіставлення розумінь канону
народницькою, радянською та модерною традицією. У цьому ракурсі було
враховано й узаємодію маскулінних та фемінних кодів, де останні в той чи той
спосіб піддавалися «розмиванню» кожною з епох. Однак інтелектуальноестетична вартість літературного доробку таки утвердила в каноні й жіночу
присутність.