Супрематичні форми Казимира Малевича в інтермедіальному просторі 1920–1930-х років (повість Михайла Івченка «У сонячнім колі»)

Анотація

Візуальна поетика двох пізніх літературних творів Михайла Івченка, «Падеспань»
(1928) й «У сонячнім колі» (1929), зумовлена живописною евристикою: у заголовках обох
творів кодоване коло, супрематичний образ якого особливо цінував Казимир Малевич та
послідовники його художньої манери, зокрема Анатоль Петрицький. Антропологічною
преамбулою концептуалізованих літературно-живописних кореляцій слугує теорія символічних
форм Ернста Кассірера.
Повість «У сонячнім колі» представлена в генетичному та контактному відношенні до
теоретичного дослідження К. Малевича «Від кубізму і футуризму до супрематизму» (1916)
та опери «Перемога над сонцем» (1913). Загальна характеристика текстів опери та повістей
стосується перемоги над сонцем культурних традицій, перемоги над минулим, яка пов’язана
з жіночим пасивним принципом. Формула «у сонячнім колі» передбачає кілька смислових
рівнів: візуальний, психологічний, містичний, міфопоетичний.
У трьох градаційно-структурованих епізодах повісті під час експериментів із
рентгенівськими променями (промені Рентгена чи Пулюя) описи візуальних ефектів стосуються
заданого Малевичем напряму: від кубізму та футуризму до супрематизму, коли предметний
світ поступово зникає, залишаючи на поверхневі геометричні абстракції та силуети. У такій
оптичній дематеріалізації творче мислення фізика (головний герой Іван Семенович Косень)
ототожнюється з деміургівською місією художника-абстракціоніста, який осмислює форми
речей, їх розшаровані уламки та синтезовані поєднання, що вкрапляються у його фокус, як у
калейдоскоп.