Постдрама та «текст для театру» як жанрові утворення: між літературою, театром і перформенсом

Анотація

Сучасна українська драматургія у ХХІ ст. пройшла такі етапи сепарації, як відмова від минулих зв’язків (з 2013 р.), умовна невизначеність, пошук ідентичності та інкорпорація (за концепцією лімінальності А. ван Геннепа і В. Тернера). Етап лімінальності характеризують активні експерименти з жанрами, що оприявнюють нові утворення постдрами та «тексту для театру».

Мета статті – схарактеризувати постдраму та «текст для театру» як нові жанрові утворення між літературою, театром і перформенсом у контексті концепції лімінальності.

«Перформативний поворот» і естетика постдраматичного театру визначили специфіку сучасних драматургічних текстів та зумовили появу нових жанрових утворень. Постдрамою є драматичний жанр, який втілює спрямованість драматурга на текст як на перформативну дію, через утруднену форму провокує реципієнта на створення розгалужених метафор та асоціацій, формує образи сакральної тілесності. Постдраматичним текстам властиві такі ознаки: наявність персонажа-перформера, наратора, який коментує події; залучення прийому очуження, який формує дистанцію між персонажем і
читачем, та мотивує стан рецептивної лімінальності; наявність перформативних ремарок, які вказують на можливі дії персонажа, на взаємодію з глядачами під час вистави, оформлює перформативну тілесність; створення умовного
часопростору внутрішнього світу людини; наявність образів сакральної тілесності; реалізація постдокументальної естетики дослідження людини через документ (автобіографічний матеріал, свідчення, фіксація знакових ідеологічних образів часу, образів класичного тексту в процесі сприйняття та впливів); ускладнена метафоричність та образи-асоціації; 8) можливе розташування тексту «сходинками», використання фото та зображень, покликань, віршів тощо.

«Текстом для театру» є текст, призначений для театральної постановки, з активно втіленою «чернетковою естетикою», яка проявляється в ігноруванні драматургічних законів художнього зображення подій, зреалізованих у діалозі «тут і тепер», та виявляє потенційну спрямованість на відновлення цих законів у процесі театральної постановки.