«Се такий рід творчості, що в наших часах запановує майже неподільно в літературі»: історія та теорія роману у літературознавчих студіях Івана Франка

Анотація

У статті проаналізовано внесок Івана Франка у дослідження питання історії та теорії роману. Методологія розвідки поєднує послідовний генологічний аналіз та елементи культурно-історичного та порівняльно-історичного підходів.

Відзначено, що внесок українського дослідника у розвиток генологічних студій є досить суттєвим. Зокрема, наголошено на пріоритетності романознавчих пошуків у доробку ученого. У питанні історичної поетики романного жанру Франко стояв на позиції його поступального руху,розширення компетенції, аж до утвердження статусу першорядної літературної форми. На шляху поступу роману автор естетичного трактату «Із секретів поетичної творчості» виокремлював переламні, поворотні моменти, коли жанр, внаслідок суспільних потрясінь і творчих змагань нових генерацій письменників, віднаходив нові перспективні можливості для поглиблення та удосконалення. На думку ученого, античний роман з його шаблоновим зображенням любовних історій після перемоги християнства продовжує буття у формі духовного роману, який, зберігаючи захопливу сюжетику прототипу, на перший план виводить функцію пропагандистську, проповідує духовні цінності. Лицарський роман, що перейняв естафету від християнського духовного роману, фокусується на постаті діяльного головного героя, однак не пропонує розвитку характеру. Гегемонію лицарського роману перериває Сервантес своїм «Дон Кіхотом». У творі геніального іспанця було закладено підвалини соціально-психологічного роману, який остаточно викристалізувався лише у ХІХ ст. і засвідчив максимальне розгортання жанрових контурів генологічної одиниці. Саме на вивченні цієї сучасної стадії життя жанру зосередився Іван Франко, окресливши цілий комплекс його конститутивних ознак, впізнаваних характеристик. Серед найвиразніших він виокремив зростання ролі внутрішньої подієвості, інтеріоризації оповіді, коли автор, пам’ятаючи про гостроту й динамізм сюжету, воліє поблукати лабіринтами людської душі, пізнати найпотаємніші мотиви поведінки. Наукова новизна: трактуємо генологічні дефініції І. Франка про роман як результат глибокого вивчення історії жанру, з’ясування особливостей його сучасного побутування та врахування особистого письменницького досвіду. Цінні Франкові знахідки у царині романознавства знайшли продовження у оригінальній творчості письменника, засвідчили його унікальне вміння гармонійно поєднати теорію та практику