Конфлікт інтерпретацій в літературознавчій рефлексії: продуктивність, природа, шляхи вирішення

Анотація

У статті розглянуто літературознавчу проблему інтерпретації літературного твору
в контексті загальнокультурної проблеми розуміння. З опорою на випрацьоване в межах
філософської герменевтики поняття «конфлікт інтерпретацій» (П. Рікер) охарактеризовано
ставлення постструктуралістського літературознавства до інтерпретації. Зокрема, піддано
критиці відмову від оцінки інтерпретації, акцентована значущість інтерсуб’єктивної перевірки
артикульованих у процесі інтерпретації смислів, звернено увагу на міркування У. Еко щодо
«кордонів інтерпретації». Процес інтерпретації літературного твору співвідноситься зі
здійсненням літературно-критичної оцінки, основні компоненти якої (суб’єкт інтерпретації, її
основи, предмет, характер, за Р. Гром’яком) зазнають характерної трансформації, що підкреслює
динамічний характер інтерпретації, принципову незавершеність процесу смислоутворення,
діалогічну природу смислу. Інтерпретаційні стратегії сучасного літературознавства з
урахуванням регресивно-прогресивного методу П. Рікера характеризуються як похідні від двох
атрибутивних для європейської культури інтерпретаційних систем – античної (міфологічної)
та християнської (релігійної). Їх поєднання та постійна трансформація конфігурації цього
поєднання проявляють вектори розвитку європейської культури, її сучасний стан, визначають
арсенал інтерпретаційних стратегій, що застосовуються в процесі смислоутворення в
межах різноманітних дискурсів, зокрема художнього та літературознавчого. Конфлікт
між регресивною психоаналітичною та телеологічною геґелівською концепцією людини,
окреслений П. Рікером у межах конфлікту інтерпретацій, пояснюється суперечностями між
античною та християнською інтерпретаційними системами (способами смислоутворення), які
генетично між собою пов’язані, взаємодоповнювані й водночас різні.