Вивчення малої прози письменників-реалістів у курсі «Історії української літератури 2-ої пол. ХІХ ст.»

Анотація

У статті з наратологічного погляду проаналізовано способи викладу
історій у малій прозі письменників 2-ої половини ХІХ ст., що сприятиме
літературній освіті студентів, доповненню їхніх знань про прозу цього періоду,
поглибленню навичок літературознавчого аналізу художнього твору. Зазвичай
період реалізму асоціюють із розвитком великих епічних жанрів, а пошук
письменниками нових жанрово-стильових форм – із періодом порубіжжя.
Розкрито специфіку способів викладу історій: лінійних сюжет, хронологічна
інверсія, ретардація, сюжетна таємниця, драматична ситуація, які дають змогу
зрозуміти тяглість літературного процесу, прикметні риси індивідуального
стилю письменників цього періоду.
На прикладі малої прози Б. Грінченка, Панаса Мирного, Ю. Федьковича
та інших письменників розкрито специфіку таких творів, проаналізовано їхні
особливості: хронологічна інверсія полягає у тому, що послідовність викладу
не відповідає послідовності перебігу подій, міняються місцями експозиційні
епізоди й ті, що визначають зав’язку, розвиток дії, кульмінацію й розв’язку.
Ретардація – зумисне уповільнення або затримка нарації, коли посеред розвитку
дії епізод уривається авторським відступом, затримується пейзажним описом,
перебивається іншим епізодом. Сюжетна таємниця – засіб розгортання нарації,
побудований на тому, що автор не відразу викладає читачеві інформацію,
важливу для повного розуміння подій. Вигадлива інтрига використовується як
ефективний засіб створення сюжетної напруженості, драматичної ситуації,
тобто гострих, складних, небезпечних обставин, у яких випробовується воля,
мужність, вірність персонажа. Сюжетні таємниці, заплутані інтриги,
несподівані перипетії нагнітаються у творах пригодницького жанру, де набувають характеру захоплюючої гри