«Сліпий я чи видющий»: інтерпретація мотиву сліпоти у творчості Моріса Метерлінка («Сліпі) та Лесі Українки («Сліпець»)

Автор(и)

Анотація

П’єса М. Метерлінка «Сліпі» (1890) та нарис Лесі Українки «Сліпець» (1902) показові в контексті актуалізації письменниками кінця ХІХ – початку ХХ ст. архетипного образу сліпця та мотиву сліпоти. Мета нашого дослідження – аналіз творів  бельгійського драматурга та української письменниці крізь призму специфіки авторської інтерпретації мотиву сліпоти. З огляду на порівняльне спрямування роботи використано як основні компаративістські (типологічно-порівняльний, генетико-контакний, тематологічний, рецептологічний) та герменевтичний методи літературознавчого аналізу. Окрім того, застосовано елементи культурно-історичного, семіотичного, структуралістського, інтертекстуального методів аналізу художніх текстів. Теоретичним базисом дослідження стали наукові праці українських літературознавців, присвячені осмисленню доби Декадансу, епохи Модернізму, символізму як модерністського художнього напряму.

У результаті дослідження з’ясовано, що рецепція Лесею Українкою творчості М. Метерлінка спрямована в різні площини – літературно-критичну, теоретичну, перекладацьку і власне художню. Діалогічні відносини пов’язують п’єсу «Сліпі» М. Метерлінка та нарис «Сліпці» Лесі Українки на естетикофілософському та поетикально-стильовому текстуальних рівнях. Між творами багато спільних проблем, образів, алюзій, ґрунтованих на мотиві сліпоти. Водночас вони набувають специфічних форм у процесі авторської інтерпретації, що найперше зумовлено світоглядними чинниками – М. Метерлінк на рівні світогляду закорінений у песимістично-декадентську філософію (А. Шопенгауер), натомість Леся Українка – у постдекадентський вимір «філософії життя» (А. Берґсон). П’єса «Сліпі» М. Метерлінка – своєрідна «притча» про долю людства; сліпота спроектована автором на людську цивілізацію в глобальному історичному дискурсі. Ця ж універсальна всеохопна проекція визначає специфіку розгляду автором ґрунтованих на мотиві сліпоти проблем свободи, вибору, самотності. Леся Українка осмислює сліпоту в проекції на окрему особистість, яка усвідомлює свою винятковість / інакшість. Згідно декадентсько-символістських поглядів М. Метерлінка, сліпота (гносеологічна, душевна, духовна)  спричинює і посилює трагізм людського світовідчуття; це невиліковна «хвороба»; людство приречене бути «сліпим». Сліпота в інтерпретації Лесі Українки подана в символістсько-модерністському ключі без декадентських віянь: це ознака «живого» духу, дар обраних. М. Метерлінк та Леся Українка через призму сліпоти розкривають тему мистецтва. Вона осмислена на рівні «тріад»: Юна Сліпа, Божевільна, Дитина – образи-символи, які розкривають суть Метерлінкової концепції мистецтва; Сліпець, сестра милосердя і дитина – символічне осердя мистецької концепції Лесі Українки. Концепція М. Метерлінка ґрунтується на ідеї діалектичного зв’язку між класичною та модерною мистецькими  парадигмами; Лесі Українки – на ідеї індивідуалістського утвердження творчої особистості. Митець в рецепції обох авторів – шукач світла й істини. Це митець-символіст, світоглядно прив’язаний до філософії інтуїтивізму. «Сліпі» М. Метерлінка і «Сліпець» Лесі Українки – символістські тексти на рівні поетики (хронотоп, персонаж, композиція, нарація; проблема, конфлікт, колізія; образи-символи) та естетики (філософія «двох світів»).

Біографія автора

Оксана Головій

Головій Оксана Миколаївна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури Волинського національного університету імені Лесі Українки,

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-06-29

Як цитувати

Головій, О. (2022). «Сліпий я чи видющий»: інтерпретація мотиву сліпоти у творчості Моріса Метерлінка («Сліпі) та Лесі Українки («Сліпець»). Волинь філологічна: текст і контекст, (33), 153–174. вилучено із http://volyntext.vnu.edu.ua/index.php/volyntext/article/view/1019

Номер

Розділ

Компаративістика та перекладознавство