(Не)стереотипи любові: «Світова річ» Олени Пчілки у XXI столітті

Анотація

Мета статті – репрезентувати особливості конструювання образу любові в комедії Олени Пчілки «Світова річ» з огляду на модернізацію українського суспільства кінця ХІХ століття. Задля реалізації дослідження були використані поетологічний, гендерний, феміністично-критичний методи і моделювальний підхід. Помічними для виокремлення художніх моделей образу любові виявилися розвідки щодо місця жінки в суспільстві та шлюбі наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, оскільки тоді вектор виховання дівчини був жорстко обмежений до її майбутніх, притаманних її гендеру, соціальних ролей.

Результати. Установлено, що в п’єсі реалізовано три моделі образу любові – традиційного мезальянсу, романтизованого перелюбу і модерного шлюбу за коханням. Система персонажів є доволі неоднорідною, оскільки авторка зображує дійових осіб, які мають цілком протилежні погляди на стосунки і шлюб. Традиційні на той час погляди втілені в більш зрілих персонажах Красовській, Мар’ї, Зайчевській, Павлущенкові, Богуші. Одруження як укла-дання ділового контракту і жінка як товар – звичні характеристики «любовних» стосунків, закорінені в мисленні старшого покоління. У той час як молодь надає перевагу шлюбу за коханням – саме таку позицію відстоюють Голуб і Саша, у яких Олена Пчілка втілює риси модернізованого майбутнього. В основі першої моделі образу любові лежить незреалізоване одруження Павлущенка з Сашею, мотиви якого криються у збереженні сімейної садиби Красовських. Яків Степанович – типовий представник патріархального суспільства, який розглядає дружину як власність. Застосовуючи комічний ефект, драматургиня зображує істинний характер Павлущенка – «освічений» персонаж з консервативними поглядами на шлюб, час від час урізноманітнюючи мовлення чоловіка вираз-ними помилками і згрубілими зверненнями до обраниці. Романтизований перелюб – друга художня модель образу любові, яка реалізується через стосунки Олександри і Віктора, в образі якого простежуються риси типового героя-коханця, звабника, з виразними рисами трікстера. «Новаторські» погляди Тамалія розвінчують сталість інституту шлюбу, і провокують несприйняття з боку Олександри, через що їхні стосунки є недовготривалими. Наріжним каменем третьої – є фонові та водночас наскрізні взаємини Саші з Голубом, які репрезентують зміщення акцентів у системі цінностей – нівеляція матеріального і вивищення духовного. Відчуття потреби одне в одному відбувається лише післятривалого розлучення і супроводжується певними відхиленнями у звичній поведінці.

Висновки. Особливо виразним художнім прийомом у п’єсі є ототожнення весілля зі смертю – паралелізм і репрезентація ритуалу як переходу підсилюють абсурдність застарілого традиційного одруження за розрахунком, тим самим підкреслюючи потребу в переосмисленні системи цінностей. Перспективи продовження студій творчості Олени Пчілки, зокрема драматургічної, вбачаємо в можливості включення її в контекст раннього українського фемінізму.