«Жидівська» тема у публіцистиці Олени Пчілки: культурософський дискурс і сьогодення
DOI:
https://doi.org/10.29038/2304-9383.2024-37.mokАнотація
Мета розвідки – дослідити проблему сучасного сприйняття публіцистики Олени Пчілки анти-єврейського спрямування. Цей дискурс закладений на початку ХХ століття, коли Олена Пчілка понад десять років очолювала одне з небагатьох україномовних видань – часопис «Рідний Край». Провідна тематика, проблематика й ідейна настанова видання – національна незалежність. Методологічним підґрунтям став культурософський підхід. Результати. Утиски щодо українства протягом тривалого історичного часу, у складі російської імперії, – той дуже різноманітний, але ніколи не декларативний матеріал, який заповнював сторінки часопису «Рідний Край». У часи Олени Пчілки націоналістами могли бути лише росіяни, а для так званих національних меншин це була територія заборон, репресій, тяжких політичних звинувачень у сепаратизмі. Українська інтелігенція, яка лише починала усвідомлювати власну національну ідентичність, часто пасувала перед «передовими» (революційними і соціалістичними) об’єднаннями росіян. Зокрема це стосувалось і єврейського питання. Імперія, боячись надто великих і самодостатніх «меншин», витісняла євреїв з територій проживання росіян («черта оседлости»), створювала всі умови для домінування євреїв на територіях України та Польщі, згодом робила їх асиміляційним інструментом. З допомогою спровокованих єврейських погромів імперія дискредитувала боротьбу українців за національну незалежність. На відміну від більшості боязких однодумців, Олена Пчілка відстоювала свою національну позицію відверто, гостро, чесно. Анти-жидівські (як і анти-польські) випади Олени Пчілки – це не вибачлива з історичної точки зору помилкова позиція, це приклад націоналізму, заснованого на демократичному світогляді, на гуманістичних цінностях. Висновки. Публіцистика Олени Пчілки дає щедрий матеріал для сучасної аналітики, для розуміння, що маніпуляції поняттям «націоналізм», характерні для європейської культурософії ХХ–ХХІ століть (Ю. Габермас та інші), підривають засади демократизму. Націоналізм титульної нації імперії (авторитарної структури за визначенням) – завжди ледь прикритий шовінізм і ксенофобія. Націоналізм поневолених народів імперії – їхнє невід’ємне право боротись за своє існування, створювати власну державу, не погоджуватися на рабство й асиміляцію.
Посилання
Андрійчук, М. (2013). Українсько-єврейський дискурс: висвітлення міжнаціо-нальних взаємин у друкованих виданнях Наддніпрянщини (60-ті рр. XIX ст. – початок XX ст.). Київ: НТУУ «КПІ».
Грабина, О. (1914). Пухирясте дзеркало. Київ, 8.
Ігнатієнко, В. 1926. Українська преса 1905–1907 рр. Українська преса (1816-1923). Київ: ДВУ, 76. URL: https://vpered.wordpress.com/2015/01/15 /ihnatenko-ukrainska-press-1905-1907/.
Меїр, Н. (2016). Євреї в Києві, 1859–1914. Київ: ДУХ І ЛІТЕРА.
Пчілка, О. (1912). Викинута українська часопись і викинуті українці. Рідний край, 18, 1–3.
Пчілка, О. (1909). «Історія – брехня!». Рідний край, 30, 4–10.
Пчілка, О. [О. П.] (1909). Найсуворіша цензура. Рідний край, 7, 10–11.
Пчілка, Олена. (1908). Наша справа з жидами. Рідний край, 44, 2–4.
Пчілка, О. (1909). «Поучительная история» (Дещо про польсько-жидівські відносини). Рідний край, 35, 7–10.
Редакційна, б. п. (1911). Національна справа в південно-західному земстві. Рідний Край, 25–26, 1–2.
Пчілка, Олена (1911). Чи не доволі вже лякання? Рідний Край, 4, 4–7.
Шкандрій, М. (2019). Євреї в українській літературі: зображення та ідентичність. Київ: Дух і Літера.
