«Одинокий мужчина» опліч «буковинського та покутського мужиків». Дещо про особливості становлення українського літературного канону
Ключові слова:
жінка, чоловік, мистецтво, свобода, дім, епоха, селянство, світАнотація
У статті розглянуто питання становлення українського літературного канону. 
Акцент зроблено на постаті Лесі Українки – третій постаті класичної української 
тріади (поруч із романтиком Тарасом Шевченком та реалістом Іваном Франком). 
Процес та супутні йому обставини появи і закріплення письменниці в 
національному каноні й визначають мету пропонованої статті. Реалізацію мети 
здійснено в контекстуальних полях узаємодії провідної авторки епохи з митцямисучасниками, також претендентами на чільне місце в літературі. Теоретичним 
базисом для наукових пошуків слугують концепції, напрацьовані сучасними 
американськими дослідниками Г. Блумом та Е. Саїдом. Саме названі вчені 
виробили дві провідні на сьогодні моделі розуміння та інтерпретації літературного 
канону – «елітарну» та «демократичну». Посилені міркуваннями українських 
дослідників, теоретичні засновки дали можливість структурувати добу раннього 
українського модернізму в означених метою ракурсах. У результаті було 
окреслено соціокультурні й гендерні чинники функціонування та нарощування 
канону; проаналізовано явище жіночої присутності в патріархальній культурі; 
описано специфіку номінації і самопрезентації трьох самобутніх митців 
порубіжної доби (поруч із Лесею Українкою це ще Василь Стефаник і Ольга 
Кобилянська); виявлено вплив і значимість механізмів відбору й затвердження 
кандидатур до верхівки літературного канону. Висновки статті увиразнюють 
окреслені результати, зокрема в площині зіставлення розумінь канону 
народницькою, радянською та модерною традицією. У цьому ракурсі було 
враховано й узаємодію маскулінних та фемінних кодів, де останні в той чи той 
спосіб піддавалися «розмиванню» кожною з епох. Однак інтелектуальноестетична вартість літературного доробку таки утвердила в каноні й жіночу
присутність.
 
							