Психоісторичні аспекти образно-персонажних опозицій у драматичній поемі Лесі Українки «Бояриня»

Анотація

Метою наукової розвідки є комплексна спроба дослідження вельми
складної проблеми, пов’язаної з образними, історичними, психологічними
опозиціями двох відносно близьких і водночас далеких (і навіть
контрадикторних) слов’янських культур – української / та російської.
Методи й методики дослідження – психоаналіз, психоісторичний
проєкт розвитку української літератури, що уможливлюють сприйняття кожної
культури як унікальної, а це в історичній драматичній поемі Лесі Українки
«Боярина» зміщене й мотивоване агресією, експансією Московщини, спроба
загарбницької політики Москви переосмислена через позиції Оксани
Перебійної, української козачки, сотниківни, згодом – московської боярині.
Результати дослідження: максимально обґрунтовано мотиви моральноетичних і психоісторичних опозицій, що не є традиційно зображеними в
літературі віковими чи родинними опозиціями, як-то в реалістичній соціальнопобутовій повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького чи в соціальнопсихологічному романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та
Івана Білика, ці опозиції послідовно випливають із суспільно-політичних і
культурно-історичних опозицій.
Висновки. Зрозуміло, що авторка прозоро натякає на обумовленість
геополітичним становищем України – великою територією, принадною для
завоювань, сусідством із Азією; а також суттєвими є політичні маневри
гетьманів доби Руїни, історичний контекст політичних змагань царськобоярської Московщини, спрямованої на знищення гетьмансько-козацької
України; це проектується на поведінку Оксани Перебійної, її психологічний
стан, ностальгію, втрату сил та зацікавлення життям. Інтелект українки,
чутливий до трагедії батьківщини, відображений феноменально в
модерністській драматичній поемі «Бояриня» Лесі Українки