Проблеми колонізації та вічні цінності в ліриці Святослава Вакарчука

Анотація

Українська сучасна поезія має власний «голос», який сприяє виокремленню гідного
місця в сучасному світовому дискурсі та допоможе повернути собі колись вкрадене минуле.
Наукова проблема полягає в констатації самобутності та приналежності до певної етнічної та
національної культури, як це не смішно і дико, української літератури – сучасної, зокрема, та
спростуванні другорядності та вторинності таланту українських письменників по відношенню
до їхніх сусідів. Святослав Вакарчук – український поет-співак – у політичній ліриці зображує
розчарування народу, прагнення свободи, встановлення гідності нації; у любовній ліриці
окреслено вектор подвигу, «вчинку» в імʼя кохання. Українська література має давні традиції,
витоки яких слід шукати в добі Київської Русі. Здобутки наших пращурів були привласнені
більш агресивними варварськими народами, які і досі вважають їх «своїми». До цієї когорти
належать «Велесова книга», «Слово о полку Ігоревім», спадщина Г.Сковороди. С. Вакарчук
пише про глибоке кохання до жінки, яке є створювальним для ліричного героя, заторкує проблеми свободи і примушення в психологічній площині людського характеру. Проблема будується навколо внутрішнього психологічного конфлікту ліричного героя: чи зможе він здолати
себе й вийти на інший рівень своєї особистості. С. Вакарчук у поетиці намагається розкрити
і філософське прагнення свободи, й історичну постколоніальність у спробі некоритися, щоб
віднайти власну ідентичність та відродити історичне минуле для майбутньої самореалізації
України як нації, етносу, держави. Коли ми говоримо про сучасні реалії, слід звернути увагу
не лише на відкриту агресію, а й на експансію (мирне вторгення, включення в економіку). Як
відчуває себе українець на власній території?