Subkulturowe markery prowincjonalności w ukraińskiej prozie polskojęzycznej po Unii Brzeskiej
Ключові слова:
субкультурний простір, провінційність, полемічна проза, період після Берестейської унії, українсько-польське порубіжжяАнотація
Субкультурні детермінанти провінційності в польськомовній прозі поунійного періоду простежуються у творчості Мелетія Смотрицького, Іпацюша Поцея, Марціна Броневського, Касьяна Саковича та інших письменників. Підписання унії з Римом у Бересті, збереження східного обряду, просвітницька діяльність письменників у світському та духовному середовищі, з’єднання центральних і провінційних міст у пошуках єдності християнських конфесій, видання Біблії національними мовами тощо були головними факторами їхнього розвитку.
Саме в період бароко поняття провінційності мало переважно позитивні конотації. Розвиток цієї літератури передбачав діяльність інтелектуальних кіл, згуртованих навколо видавничих і освітніх центрів, монастирів, братств, митрополичих соборів і відомих санктуаріїв на честь Матері Божої чи святих. Такими інтелектуальними центрами вважалися богословські та літературні школи Вільнюса, Кракова, Любліна, Острога, Львова, Києва, Чернігова, Володимира та ін. До них приєдналися інтелектуальні осередки малих міст, які діяли при монастирях і храмах (Сокаль, Дермань, Збараж, Дубно та ін.).
Особистість автора була вирішальним фактором у тому, чи набуде місцевість, в якій живе автор, репутацію інтелектуального, освітнього центру. Загалом польськомовну полемічну прозу вирізняло гармонійне поєднання понять провінції та центру, що сприяло розвитку концептуального мислення.
Стаття має на меті на прикладах показати нерозвиненість синдрому провінційності в бароковій літературі українсько-польського порубіжжя, який маргіналізував багато важливих літературних творів тих авторів, яких вважали виключно місцевими. У літературі відбулося зміщення центру ваги зі столиці в провінцію, яскравим прикладом чого є розвиток полемічної прози.
