Психоаналітичний наратив у творчості Лесі Українки (на прикладі драми «У пущі»)

Abstract

У статті йдеться про диференціацію терміну «психоаналітичний наратив»
відповідно до використання в різних галузях науки, насамперед у психології та
літературознавстві. Висувається гіпотеза щодо введення в науковий обіг
поняття «імпліцитний психоаналітичний наратив»: на позначення особливостей
художньої літератури, скерованої на діагностику психічних станів, коли
усвідомлення несвідомого супроводжує творчий процес письменника і лягає в
основу розуміння життєвих проблем персонажа.
Стверджується, що без поняття «імпліцитний психоаналітичний наратив»
неможливо розкодувати численні колізії в сюжетах Лесі Українки, адекватно
оцінити характер психологізму її творчості. Діагностична спрямованість
більшості історій формує підтекстову напругу, забезпечує поліфонію і
парадоксальну ускладненість її творів. На прикладі драми «У пущі» показано,
що імпліцитний психоаналітичний наратив дозволяє відповісти на питання про
причини занепаду митця і його суїцидальних бажань у фіналі твору.
Ключові слова: імпліцитний психоаналітичний наратив, Леся Українка,
«У пущі», психологізм.