«Дорога і шановна товаришко!»: спроба реабілітації узвичаєних українських гоноративів

Abstract

У статті розглянуто особливості вживання номенів товаришка і товариш як
гоноративів в епістолярних текстах Лесі Українки, з’ясовано індивідуальну й
національну традицію їх використання; проаналізовано типологічні
мікроконтексти актуалізації ядерних лексем цього деривативного ряду та
продуктивність їх функціонування; визначено коло адресатів, що належали до її
товариського середовища, у спілкуванні з якими фіксовані апелятиви з цими
опорними лексемами; досліджено передумови диференційованого вживання цих
номенів як етикетних одиниць в епістолярній комунікації; простежено авторську
мотивацію їхнього використання в індивідуальній мовотворчості Лесі Українки;
обґрунтовано доцільність відновлення цих номенів у сучасному українському
мовленні з огляду на давність їхнього функціонування в системі мови.
Ключові слова: епістолярний текст, товаришка, товариш, адресат,
апелятив, гоноратив.