«Нам не сором буде колись згадати той час, в який нам судилося жити» (Леся Українка і Михайло Павлик: вектори життєтворчости)

Анотація

У статті на основі обопільного епістолярію висвітлено історію тривких
взаємин Михайла Павлика й Лесі Українки, зокрема звернено увагу на різні
факти їхнього творчого й громадсько-політичного співробітництва.
Реконструйовані завдяки листуванню різновекторні контакти приятелів,
демонструють їхню світоглядну еволюцію, творчі задуми, ідеологічні
переконання, психоконституцію й життєву аксіологію, а з іншого боку
віддзеркалюють тогочасні політичні процеси й партійну ситуацію в Галичині та
Наддніпрянщині, історію місцевих періодичних видань, конфлікти і консенсуси
в межах покоління. Для експлікації цієї теми використано біографічний,
контактологічний, культурно-історичний метод із опертям на фактографічні
джерела – листування й спогади.
Знайомство Лесі Українки із М. Павликом відбулося в лютому 1891 року,
коли вона разом з матір’ю по дорозі до Відня зупинилися у Львові. Відтоді
започаткувалося їхнє інтенсивне листування, яке з певними паузами тривало
упродовж 1891‒1907 років. Окрім листів були безпосередні, здебільшого
львівські зустрічі Павлика й Лесі Українки (щонайменше їх було 8) ‒ у січні й
березні 1891 р., червні 1894 р., серпні 1895 р., квітні та листопаді 1901 р.,
жовтні 1902 р., червні 1903 р. З Лесею Українкою Павлика зближували не лише
зацікавлення громадськими й літературними справами, а й спільне середовище,
передусім її родинні зв’язки з Драгомановими, завдяки яким вона часто
виступала в ролі комунікатора між дядьком і його вірним побратимом
М. Павликом. В характері приятельських взаємин Лесі Українки й Михайла
Павлика, навіть у їхньому діловому листуванні, присутня особлива емпатія,
довіра, психологічно-емоційне і світоглядне порозуміння. Павлик належав до
кола найближчих людей в Лесиному оточенні, так само, як і вона відігравала в
його житті роль душевної повірниці й соратниці. Найважливішими векторами у
взаєминах Лесі Українки з М. Павликом були діяльність Русько-української
радикальної партії, ініційована Лесею фінансова підтримка з Наддніпрянщини
радикальних часописів, увічнення пам’яті й видання писемної спадщини
Михайла Драгоманова, творча співпраця й публікаторська активність Лесі
Українки в журналі «Народ», спільні погляди на формат жіночої періодики.