Історія одного поетичного циклу Лесі Українки

Анотація

У статті проаналізовано цикл Лесі Українки «Невільничі пісні» зі збірки
«Думи і мрії», який спочатку налічував лише сім поезій. Згодом авторка розширила
його до 14-ти текстів. Відтак мету праці визначила історія становлення й
трансформації циклу, зокрема зміни його композиції, ідейно-змістового рівня та
графічного профілю текстів. Ключовим для авторського задуму став т.зв.
«італійський сюжет» літературно-видавничої легалізації циклу. Длая реалізації
окресленої мети найдієвішими виявилися текстологічний та біографічний методи, а
також поєднання історико-культурологічних та історико-порівняльних підходів.
У результаті роботи зʼясувалося, що Леся Українка редагувала вірші
циклу, починаючи від чорнового рукопису аж до останнього прижиттєвого
видання. Провідною ідеєю «Невільничих пісень» стала боротьба українців за
свободу. Письменниця усвідомлювала ідейну гостроту текстів, а тому,
остерігаючись цензури, завуалювала їхній український контекст. Так, у
робочому примірнику збірки вона змінює назву циклу, а також заголовки
окремих поезій. Український сюжет перетворюється на італійський, на арену
виходять провідні діячі італійського руху Рісорджіменто. Лесю Українку
цікавлять передусім жіночі постаті, історично обійдені увагою дослідників. Це
могли бути невідомі дружини карбонаріїв, або ж мало знані Аніта Гарібальді та
Ассунта Орсіні. Добре орієнтуючись в культурі, минулому та сучасності Італії,
письменниця охоче задіювала цей історико-філологічний матеріал у своїй
художній практиці, літературно-критичному доробку та епістолярії. У
висновках підкреслено визначальне для циклу Лесі Українки знання і
розуміння сучасної їй італійської культури, яка формувалася в ході визвольної
боротьби упродовж цілого ХІХ століття. Отож паралелі між українським та
італійським народами, спільність доль і схожий характер національного шляху
й наштовхнули авторку на ідею подання однієї історії крізь призму іншої. Така
історико-літературна містифікація дозволила не лише обійти цензурні
втручання, а й значно розширити тематику віршів. А тому поезія Лесі Українки
органічно входить не лише у вітчизняний, а й усеєвропейський контекст.