Організація індивідуальної освітньої траєкторії в процесі формування правописної компетентності студентів-філологів
Ключові слова:
індивідуальна освітня траєкторія, варіативність, адаптивність, таксономія Б. Блума, практичні завдання, навчальний результатАнотація
У статті йдеться про використання когнітивної таксономії Б. Блума з
метою організації індивідуальної освітньої траєкторії студентів-філологів під
час вивчення дисципліни «Практикум з української мови». Проаналізовано
різні рівні навчальних цілей, запропонованих Б. Блумом: знання, розуміння,
застосування, аналіз, синтез, оцінювання. Співвіднесено їх з очікуваними
результатами, які мають демонструвати студенти в процесі засвоєння
орфографічних та пунктуаційних норм. Відповідно до кожного рівня
структуровано види діяльності, враховані під час формування практичних
завдань із зазначеної дисципліни. Виконуючи завдання першого рівня
складності, спрямовані на знання, розуміння й застосування інформації
(низький рівень за таксономією), учасники освітнього процесу можуть
претендувати на оцінки «задовільно» та «добре». За завдання другого рівня
складності, що вимагають від студентів мисленнєвих операцій, пов’язаних з
аналізом, синтезом та оцінюванням (високий рівень у таксономії), можна
отримати відмінний та добрий результат. З’ясовано, що виконання студентами
завдань, структурованих на основі зазначеної системи навчальних цілей і
результатів, передбачає не тільки запам’ятовування норм сучасної української
літературної мови, а й їхнє застосування під час виконання вправ,
узагальнення та систематизацію теоретичного матеріалу, обґрунтування
власних думок і рішень, формулювання ціннісних суджень. Досліджено
специфіку врахування рівнів таксономії Б. Блума під час створення практичних
завдань з метою формування індивідуальної освітньої траєкторії як
персонального шляху реалізації особистісного потенціалу здобувача освіти,
який самостійно вибирає доступні завдання й потенційні навчальні результати.
Доведено, що застосування таксономії Б. Блума пов’язане з досягненням
варіативності вивчення дисципліни, а структурування практичних завдань за
рівнями складності відповідно до рівнів мисленнєвих дій забезпечує
врахування індивідуальних здібностей учасників освітнього процесу та сприяє
адаптивності навчання.
