Топос міста в поезіях Івана Франка та Поля Верлена: стильовий контекст епохи

Анотація

Мета дослідження – стильовий аналіз урбаністичної лірики другої половини ХІХ ст., спрямований на увиразнення топосу міста. Методи й методики: метод стильового аналізу художнього тексту, тематологічний, типологічно-порівняльний,                                                         культурно-історичний,                                                         наратологічний, структуралістський, герменевтичний літературознавчі методи та методологічний інструментарій теорії лімінальності. Результати. У процесі стильового аналізу поезій «Похвала Дрогобича» Івана Франка та «Паризьке крокі» Поля Верлена актуалізовано твори європейських реалістів, символістів, експресіоністів; увиразнено естетику й поетику реалізму та символізму; окреслено нові аспекти зв’язків між романтизмом та символізмом; доведено, що художні образи в контексті спільної тематики – вигідний об’єкт для дослідження стильових констант та стильових змін у літературному процесі. Висновки. Між топосами міста в поезіях «Похвала Дрогобича» Івана Франка та

«Паризьке крокі» Поля Верлена небагато «точок дотику», оскільки ці художні тексти представляють різні естетико-художні парадигми – реалістичну та символістську. Місто в художній інтерпретації Івана Франка детерміноване топографічно й часово. Це простір соціальних конфліктів та суспільних проблем, характерних для української дійсності ХІХ ст. «Похвала Дрогобича» – синтез авторських оціночних суджень, ґрунтованих на спостереженнях, аналізі та систематизації; сатира посилює критичне спрямування тексту й виконує викривально-просвітницьку функцію, характерну для реалізму. Дрогобич – соціальна модель дійсності, втілення реалістично-позитивістської картини світу. Місто в художній інтерпретації Поля Верлена позбавлене топографічно- просторових, часових, соціальних чи культурних детермінантів. Нічний Париж – простір втілення філософії «двох світів», лімінальний вимір часових і просторових переходів між ними (Земля – Небо, Минуле – Сучасність). Це частина Всесвіту, наповнена зоровими й слуховими кодами та архетипними образами, які слугують дороговказами в процесі осягнення людиною таємниць світобудови і Я. Верленівський Париж – універсальна модель, яка відображає символістсько-інтуїтивістське бачення світу.