Драматургія українського порубіжжя. Жіноча переємність і чоловіча традиція
DOI:
https://doi.org/10.29038/2304-9383.2025-39.romКлючові слова:
драматургія, театр, стиль, реалізм, модернізм, ідентичність, патріархальність, гендер, колоніалізм, покоління, упливАнотація
Драматичний жанр у новій українській літературі майже завжди був найбільш консервативним. Такий стан справ зумовлено низкою чинників, зокрема колоніальним станом і статусом народу, його геополітичною розірваністю поміж двома імперіями, патріархальністю національного світу, змушеного захищатися од зовнішніх упливів, провінційністю, як наслідком культурної закритості тощо. Український театр із середини ХІХ століття виконував украй важливі державотворчі, консолідуючі функції, поєднуючи політичні, освітні, просвітницькі завдання із суто естетичними. І коли в першому сегменті було досягнуто важливих успіхів, то другий увіч програвав. Отож і не дивно, що в усеєвропейському процесі культурного оновлення українська сцена залишалася майже незмінною. Тому метою статті визначено розгляд особливостей модернізації української драматургії, повʼязаних із активним входженням у літературний процес жінок. Цим зумовлено й методологію, актуалізовану в синергії гендерних студій, зіставних літературознавчих стратегій, біографічного методу та методу історії ідей.
Результати. Естетична криза українського театру стала очевидною уже на початок 1890-х років. Її констатували не тільки молоді митці, а й представники старшого покоління. Так, Олена Пчілка відзначала застарілі на той час побутово-етнографічні моделі як самих творів, так і їхнього сценічного втілення. А головними чинниками розвою вона вважала ідейно-тематичне оновлення репертуару (пʼєси з життя міської інтелігенції) та його інтелектуальну реалізацію у психологічному театрі. Продовженям зробленого матірʼю, письменницею-реалісткою, є творчі звершення доньки Лесі Українки – письменниці-модерністки. Противагою цьому династичному тандему постають творчі практики М. Старицького і його доньки Людмили, яка не зуміла вповні прийняти модерного мистецтва, й назавжди лишилася наслідувачкою батька.
Висновки. Як показав гендерний аналіз, реалізований у зіставних ключах, жіноча відвага й рішучість витворили творчі стратегії і мову нової драматургії. Саме в модернізмі українська література сягнула необхідної збалансованості чоловічого і жіночого письма.
Посилання
Вулф, В. (1999). Власний простір / пер. з англ. Я. Чердаклі. Київ: ВД «Альтернативи».
Пчілка, О. (2024) Листи (1892–1929). Упор. В. Прокіп. Пчілка О. Зібр. Тв. У 12 т. Житомир-Луцьк, Букдрук. Т. 11.
Пчилка, О. (1904). Михаил Петрович Старицкий (Памяти товарища). Оттиск из журнала «Киевская старина». Киев: Типография Императорского Университета св. Владимира.
Спогади про Лесю Українку (2017) / Упор. і комент. Т. Скрипка. Київ: Темпора. Третяченко, Т. (2012). Михайло Петрович Драгоманов у листах до Олени Пчілки. Рідний край. № 2. С. 261–264.
Косач-Кривинюк, О. (2006). Леся Українка. Хронологія життя і творчости / Репринт. вид. Луцьк: ВАТ Вол. обл. друк.
